Пошук статті
|
|||
|
Кількість користувачів Сьогодні : 35 КількістьЗа місяць : 1528 статей : 1105 |
Антологія
Антологія (від грец. ἀνθολογία, букв. – збирання квітів, квітник) – неперіодичний збірник творів, в якому на основі ідейно-естетичного відбору вміщено художньо найцінніші, завершені поетичні або прозові тексти різних авторів, об’єднані за певною ознакою (жанр, тема, епоха, регіон тощо). На позначення А. іноді використовують терміни «збірка» та «збірник». Досить часто А. знаменують знакову віху в літературному процесі або є пам’ятками певної епохи. Типологічно А. має подібність з альманахом та хрестоматією. Головною відмінністю між ними є мета створення та принципи відбору текстів: хрестоматія має суто навчальне призначення й стосунок до певного історичного періоду, альманах орієнтований на презентацію нових творів сучасників, зокрема й літераторів-початківців, а А. спрямована на збереження та естетичне визнання завершених шедеврів, що вже пройшли перевірку часом й здобули визнання читачів і критиків. Термін А. застосовують (подекуди безпідставно) і в інших сферах, наприклад, телесеріал-антологія, де кожен епізод має власну історію та персонажів, або музична антологія – збірка вибраних музичних творів одного автора чи виконавця, або декількох авторів чи виконавців, об’єднаних певною темою, жанром тощо. Згідно зі ДСТУ 3017: 2015 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» А. виокремлено в групу видань за складом основного тексту, що належать до категорії полівидань / збірників. Стандарт тлумачить А. як «збірник, що містить вибрані, переважно віршовані, літературно-художні твори (чи уривки з них) авторів тієї чи іншої національної літератури певного жанру, літературного напряму чи періоду її розвитку». Однак видавнича практика в науковій та освітній сферах свідчить про ширше тлумачення: термін «антологія» часто виходить за межі суто художньої літератури. Зокрема, видаються А. філософського, соціологічного, економічного, юридичного, літературознавчого та іншого спрямування, створюючи нові форми та види збірників (наприклад, «Антологія української юридичної думки» (2002); «Український націоналізм: антологія в 2 т.» (2014), «Україна. Антологія пам’яток державотворення 10–20 ст.» (у 10 т.); «Антологія сучасної аналітичної філософії, або Жук залишає коробку» (2014); «Антологія публікацій у газеті «POST-ПОСТУП» (1991–1994)» (2005), «Антологія української камерної музики» (2021)», «Історіографічна класика. Антологія української історичної думки XIX–XX століть» (2020), «Антологія української літературно-критичної думки першої половини XX століття» (2016) та ін.). У книгознавстві, бібліотечній та видавничій справі антологіями називають фундаментальні збірники, які об’єднують ключові теоретичні праці, історичні документи, концептуальні статті чи маніфести, що сформували професію. Наприклад: «Слово про книгу: висловлювання, крилаті вирази та народна мудрість» (1968, укладач О. Черкашин) – перше в Україні об’ємне видання такої тематики й змісту; «Книгознавча школа Київського національного університету культури і мистецтв» (2018, упорядник В. Медведєва) – видання, що акумулює багаторічний науково-дослідницький досвід провідних книгознавців, бібліотекознавців та бібліографів, містить теоретичні, історичні та прикладні аспекти українського книгознавства, досліджує роль бібліотек та еволюцію видавничої справи.
Літературні антології (одно- або різножанрові, автороорієнтовані) вважають авторитетним різновидом колективного збірника, видання, що достатньо повно відображає літературний процес конкретного періоду, країни, регіону, репрезентує напрям, течію чи жанр. Такі А. зазвичай містять короткі оповідання, вірші чи есеї кількох авторів. Добірки творів, що об’єднують різні голоси та стилі, часто зосереджені навколо спільної теми чи жанру. Різножанрові А. змінюють традиції, змішуючи формати та стилі. Ці збірки об’єднують поезію, прозу та образотворче мистецтво в одній книзі. Тематичні А. зосереджені на певній темі, жанрі чи соціальних проблемах, що допомагає читачам вибирати видання, які відповідають їхнім інтересам. До А. відбирають найкращі твори, які в сукупності репрезентують літературний стиль, тему, культурний період тощо. Відбір здійснює упорядник, редактор або редакційна колегія. Для відбору текстів використовують різні критерії: хронологічні межі; тематику (кохання, спорт, міста тощо); літературну форму (А. сонетів, оповідань, щедрівок, фольклору, гумору). А. зазвичай вміщають вступ укладача або редактора. За необхідності, можуть містити також глосарій або список додаткової літератури. У середньовічній Японії укладання А. вважали особливим мистецтвом відбору текстів, які мають гармонійно поєднуються, створюючи єдиний колективний текст, а китайські упорядники А. порівнювали їх з поетичним пейзажем, в якому поєднані досконалість і примітивізм, створюючи при цьому загальну картину, своєрідний поетичний ландшафт. Італійські літературознавці розглядають А. як засіб творення жанрового й тематичного канону національної літератури (С. Павтассо, П. Джованнетті), а німецька дослідниця Г. Шмідт називає А. жанром, що забезпечує розуміння літератури, показує читачам, що таке література та чим унікальний кожний національний літературний проєкт. У сучасних реаліях тематичне розмаїття А. призвело до появи авторської типології, зокрема, виокремлюють А. «цілого» (широке охоплення творів національної літератури), А. «частини» (А. «форми», «теми», проблеми»), А. «знайомства» (нові твори), А. «розширення» (поглиблення знань читача), А. «приватного смаку», енциклопедичний тип А.
Еволюція жанру антології. Як форма літературно-художнього самовираження, перші А. з’явилися ще в давнину. Серед таких А. найбільш відомі грецькі. Так, ще близько 60 р. до н. е. еллінський поет-епіграматист Мелеагр із Гадари упорядкував «Вінок» (Στέφανος, або «Грецька антологія»), до якої ввійшли епіграми 46 поетів, починаючи від Архілоха (7 ст. до н. е.) та закінчуючи сучасниками (серед яких був і сам упорядник). Крім цієї А., відома збірка Філіпа з Фессалоніки (сучасне м. Салоніки) «Antologia Latina» (40 р. н. е), яка містила вірші та епіграми тринадцяти поетів. Відомі також упорядники А. Діогеніан з Гераклеї та Стратон із Сард, Агафій (6 ст. н. е.) проте їхні збірники не збереглися до нашого часу. Близько 925 р. н. е. Константинос Кефалос, використовуючи А. попередників, упорядкував «Antologia Palatina», твори з якої надалі неодноразово використовували інші упорядники, зокрема, константинопольський монах Максим Плануда в 16 ст. («Antologia Planudea», вперше видано у Флоренції в 1494 р., а потім передруковано 1503 р. у Венеції, 1519 р. у Флоренції та 1566 р. в Парижі). Окремі твори з цієї А. використовували пізніше в А., створених у Гейдельберзі, Лейпцізі та Штутгарті німецькими упорядниками. З 5 ст. відома також «Antologion Stobaios» укладена письменником, компілятором із північно-македонського м. Стобі (Візантійська імперія) Іоаном Стобеєм, що містить цитати 500 відомих поетів, письменників, істориків, красномовців, лікарів, філософів. Наразі нічого не відомо про стародавні римські А. Лише в 16 ст. упорядники почали складати А., аналогічні грецьким, використовуючи матеріали, відібрані з-посеред римських рукописів та надписів (епіграм, епітафій та ін.). Першою такою А. було видання «Catalecta veterum poetarum» (Лейден, 1573) Жозефа Жюста Скалігера. Згодом схожі видання «Priapeia» та «Epigrammata et poemata vetera ex codicibus et lapidibus collecta» видав П’єр Піту в Парижі (1590 р.). У 1759–1773 рр. творами з цих видань скористався Пітер Бурман-молодший, розмістивши 1544 окремі вірші у своїй двотомній «Anthologia veterum Latinorum epigrammatum et poematum» (Амстердам). 1835 р. в Лейпцігу, вийшло друге видання цієї А., доповнене та виправлене Генріхом Майєром. Загалом з 1869 по 1894 рр. вийшло декілька перероблених видань цієї А., з яких було вилучено деякі тексти, розміщені П. Бурманом помилково. У 1895–1897 рр. вперше з’явилося продовження цієї А. за редакцією Ф. Бюхелера під назвою «Carmina Latina Epigraphica». Серед А. середньовіччя відома збірка поезій вагантів під назвою «Carmina burana» (близько 1225 р.) та «Carmina cantabrigiensia» (11 ст.). Середньовічні «Florilegium» містили зібрання поезії та прози античних та середньовічних авторів, упорядкованих за абетковим принципом. Досить поширеними А. були і в європейській літературі епохи романтизму. Серед таких, наприклад, збірки народної поезії Т. Персі «Реліквії стародавньої англійської поезії» (1865); К. Брентано і К. фон Арніма «Чарівний ріг хлопчика» (1779–1779); Й. Г. Гердера «Голоси народів у піснях» (1807). В літературі країн Сходу А. були популярні в арабських країнах, зокрема найбільш багаточисельні та розлогі з них під назвою «Tedskireh» наявні в персидській літературі. Вони стали взірцем для багатьох тюркських, османських та мусульмано-індуських збірок. В тогочасній Японії А. традиційно складалися в основному з творів танка («коротка пісня», п’ятирядкове віршування, містить 31 склад). Одна з найдавніших відомих китайських А. – книга «Ши-Цзин» («Книга пісен», «Книга віршів» або «Книга поезії»; створювалися приблизно з 11-го по 6 ст. до н. е.), належить до канонічних книг, її авторство упорядкування й редагування, за легендою, приписують Конфуцію.
В давньоруській літературі А. називали «ізборніками» або «цвєтниками». Перші А. в історії нової української літератури з’явилися в другій половині 19 ст. і були спрямовані на побудову літературної традиції та літературного канону. Так, 1881 р. у Львові вийшла укладена І. Франком «Антологія руська», що містить твори 42 українських поетів – від І. Котляревського до І. Франка, зокрема 11 поезій Т. Шевченка. На початку 20 ст. й надалі вихід А. в Україні набув подальшого розвитку та поширення. В 1900–1902 рр. у Києві було видано А. «Вік» – тритомне видання нової української літератури, укладене С. Єфремовим та В. Доманицьким, що вміщувало кращі взірці творчого надбання українських письменників, починаючи з «Енеїди» І. Котляревського 1798 року і завершуючи 1898 роком. У перший том увійшли поезії 50 поетів, другий та третій томи містять прозу. Додатково в А. подано біографії та портрети авторів.
1908 р. в Києві видано поетичну А. «Українська Муза» (за редакцією О. Коваленка), в якій, окрім творів вже знаменитих авторів та біографічних довідок про них, вміщено значну частку творчого доробку молодих письменників, зокрема Олександра Олеся, Б. Лепкого, І. Липи, Христі Алчевської, П. Капельгородського, С. Твердохліба, М. Філянського, П. Карманського та ін. З часом, відповідаючи на реальні події сучасності, кількість А. зростала, змінювалося їхнє наповнення, розширювалася тематика. 20-ті, 30-ті роки 20 ст., зумовили появу значної кількості антологічних проєктів, що формувалися під впливом марксистсько-ленінської ідеології («За 25 літ» М. Рильського та А. Лебедя, 1924; «Антологія української поезії» в трьох томах В. Атаманюка, Є. Плужника, Ф. Якубовського, 1930–1931; «Українська радянська новела», 1948, за ред. А. Головка; «Українська радянська поезія», 1948 (упоряд. Є. Адельгейм) та 1951 (упоряд. М. Бажан)). Така тенденція тривала й надалі. З 1950-х до 1980-х рр. вийшла значна кількість А.: багатотомні – «Українська радянська п’єса», т. 1–5, 1949–1955; чотиритомна «Антологія української поезії» (упоряд.: М. Рильський та М. Нагнибіда, 1957); шеститомна «Антологія української поезії» (редакційна колегія на чолі з М. Бажаном, 1984–1986); тритомна «Антологія української радянської одноактної п’єси», 1980–1981 рр. (упоряд. А. Варламов) та однотомні, зокрема: «Із українських поезій 20-х років» (упоряд. А. Костенко, 1959); «Українська дожовтнева байка: антологія» (упоряд. Б. Деркач, ред. М. Бажан, 1966); «Дніпрові райдуги: антологія молодої поезії України» (упоряд. Б. Олійник, 1978); «Кобзарева зоря: поезії радянських поетів про Т. Г. Шевченка» (упоряд. П. Осадчук, 1984); «Космічний акорд: вірші українських радянських поетів» ( упоряд. В. Лучук, 1981) та багато ін. Репресії проти авторів та заборони творів, що були частими за радянської доби, зумовив появу А., які виконували роль т. зв. літературного архіву, куди вміщували весь наявний доробок репресованих без огляду на його художню та естетичну цінність. До категорії таких видань належать А.-мартирологи, наприклад, «Обірвані струни» Б. Кравціва (1955, видана у Нью-Йорку); «Відлуння Бабиного Яру» Ю. Каплана (2001); «Розіп’ята Муза: Антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю» Ю. Винничука (2011) та ін. Інша група такого літературного архіву – емігрантські А., сформовані за територіальними, соціальними, тематичними чи хронологічними принципами, зокрема, «Поети Канади; вірші українських робітничо-фермерських поетів» П. Кравчука (1958); «Слово і зброя: Антологія української поезії, присвяченої УПА і революційно-визвольній боротьбі. 1942–1967» Л. Полтави (1968); «Антологія української поезії в Канаді: 1898–1973» Яра Славутича та ін. За принципом архівної повноти створені також А., що відображають власні естетичні уподобання певних авторів, зокрема, «Молода Муза» В. Лучука (1989); «Українська Хата» В. Шевчука (1990); «Барокова поезія Слобожанщини» Л. Ушкалова (2002); «Розсипані перли: поети «Молодої Музи» (1991) та «Поети Празької школи: Срібні Сурми» (2009) М. Ільницького та ін. Однією з найвідоміших А. в історії української літератури 20 ст. вважають емігрантське видання «Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933: поезія – проза – драма – есей» Ю. Лавріненка (1959). Видання вийшло в Паризькому видавництві «Культура» обсягом майже 1 тис. сторінок і вміщувало твори 41 українського автора, які потрапили під заборону й були вилучені з літературного обігу. На час виходу А. низку представлених у виданні авторів було репресовано й знищено у 1930-х рр., дехто з письменників емігрував на Захід, а ті, що залишилися в УРСР, продовжували свою літературну творчість під ідеологічним тиском. В подальшому цю А. декілька разів перевидали: 2001, Київський видавничий центр «Просвіта»; 2002–2008 рр. (шість видань) – видавництво «Смолоскип», яке також започаткувало однойменну серію, суттєво розширивши перелік імен, вміщених у попередній А.
В українському еміграційному літературному середовищі другої половини 20 – поч. 21 ст. з’явилася значна кількість нових художніх творів, що зумовило появу численних А., назви яких засвідчують пошук нових способів самоідентифікації, зокрема: «Координати: антологія сучасної української поезії на Заході» Б. Бойчука та Б. Рубчака (1968); «From Three Worlds» (1996); «Аз, два, три… дванадцять – лист у пляшці: антологія авторського зарубіжжя» М. Шунь (2009); «Наближені до України: антологія сучасної української літератури, твореної у Польщі» В. Яручика (2012) тощо. Водночас вийшли А. як спроба осмислення нових творів («Поети Нью-Йоркської групи» О. Астаф’єва та А. Дністрового, 2003; «Півстоліття напівтиші» М. Ревакович, 2005; «Нью-Йоркська група: антологія поезії, прози та есеїстики» М. Ревакович і В. Ґабора, 2012). У сучасних реаліях з’являються нові форми та види антологічних добірок: причетність до певного регіону («Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа» В. Даниленка (1997); «Одеське літературне віче: у 2 т.» В. Рутківського (2004, 2006); «Донеччино моя! Антологія творів майстрів художнього слова Донбасу» С. Жуковського, В. Логачова (2007); «Готелі Харкова»: антологія нової харківської літератури» С. Жадана (2008); «Квіт Подільського слова: антологія творів сучасних письменників Вінниччини» В. Рабенчука (2010); «Київ: анатомія міста. XIX, XX, XXI…» А. Краснящих (2012); «Книга Лева: Львів як текст: львівський прозовий андеграунд 70-80-х ХХ ст.: антологія прози та есеїстики» В. Ґабора (2014), а також авторських А., або А. «приватного смаку», серед таких проєкти В. Медвідя «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995); В. Даниленка «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років» (1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80–90 років двадцятого століття» (1997); В. Ґабора «Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстка кінця ХХ століття» (2002); І. Лучука – серія поетичних антологій «Дивоовид: антологія української поезії ХХ ст.» (2007); проєкти видавництва «Смолоскип»: А. поезії «Молоде вино» (1994, 2000), А. прози молодшої генерації літераторів А. Кокотюхи, Р. Кухарука, М. Розумного, С. Руденко «Тексти», (1995), «Іменник. Антологія дев’яностих» (1998) тощо. Розширення літературних меж зумовило появу маргінальних та заборонених до того тем у створенні А., зокрема: «Антологія української морської поезії» А. Глущака (2004); «Чорт зна що», «Потойбічне», «Антологія української готичної прози»: у 2 т. Ю. Винничука (2004, 2005, 2014); «Аморалка» С. Пантюка (2010); «Антологія українського жаху: жахлики й містика» В. Пахаренка (2000); «Пастухи квітів: антологія інтимної лірики С. Дзюби, Т. Дзюби та О. Соломахи» ( 1999); «Сяйво білого тіла: антологія української еротичної поезії» М. Сулими (2008), «120 сторінок Содому» І. Шувалової, А. Познякової, О. Барліги (2009) та ін. ![]() Для юних читачів А. зазвичай формують за тематичним принципом. Серед таких, наприклад, двотомник «Веселка: антологія української радянської літератури для дітей» (1960), однойменні тритомники «Веселка: антологія української літератури для дітей» у редакції Соболя, Б. Чайковського (1967, 1968, 1969) та в редакції М. Жулинського (1984–1985); «Веселки рідно-краю: антологія дитячої літератури Придніпров’я за останні 110 років» І. Прокопенко, В. Чемериса (1995); «Закарпатська література для дітей: ХХ століття: антологія» Г. Малик (2004); «Зелене око: 1001 вірш: антологія української поезії для дітей» та «Зелені очі: 1001 вірш: інша антологія української літератури для дітей» І. Лучука (2008, 2010) та ін. А. для дітей часто використовують у освітньому процесі, щоб ознайомити учнів з різними літературними жанрами та стилями. Існують і А. сучасної літератури для підлітків: «Книжка заборон і таємниць», уклав В. Арєнєв (2016); «Український віночок. Антологія творів українських письменників для дітей», упорядкувала А. Зеленська (2016); «Красносвіт. Антологія українських казок» М. Чумарної (2009) та ін. ![]() Значна кількість А., що виходять в Україні, ознайомлюють читача з літературами зарубіжжя. В українському перекладі видано А. з літератур багатьох європейських, азійських та африканських країн, зокрема, «Антологія єврейської поезії: Українські переклади з їдишу» В. Черніна та В. Богуславської, (2011); «Антологія сучасної австрійської прози», упорядники В. Мюллер-Функ, В. Фабер, І. Мегела (2020); «Антологія сучасної німецькомовної поезії зі Швейцарії в українських і російських перекладах» (2021); «Золотий виноградник: антологія грузинської поезії»; «Стежка крізь безмір. Сто німецьких поезій (1750–1950)» у перекладі І Качуровського (2000); «У пошуках коштовних перлин. Кувейтські новели українською: антологія» перекладачі І. Субота, Л. Музаннар, О. Сегеда (2023); «Ядран: антологія» [поезія народів Югославії 20 ст.] у перекладі З. Гончарука (2014); «Давньогрецька класична лірика: Антологія», упорядники І. Мегела, О. Левко (2006); «Антологія японської класичної поезії. Танка. Ренґа (VIII–XV ст.)» та «Антологія японської поезії. Хайку (XVII–XX ст.)» обидві в перекладі І. Бондаренка (2006, 2007); «Новогрецька література: антологія» (2025); «50 польських поетів: Антологія польської поезії» (2001); «Французька детективна новела» (2005) тощо. Натомість А. української літератури видано в Польщі, Румунії, Чехії, Словаччині та інших країнах. А. видають також за підсумками творчих конкурсів, наприклад: «Сподвижники поля духовного: лауреати Всеукраїнської літературно-мистецької та громадсько-політичної премії ім. братів Богдана та Левка Лепких» (1991–2013) М. Ониськіва, В. Уніята (2014), «Антологія творів лауреатів премії імені М. Коцюбинського» (2012), «Смаколики для Борушка»: антологія за результатами дитячої літературної школи «Кошлатий Борушко» (Центральна міська бібліотека імені М. Коцюбинського, Чернігів, 2021) та ін. Видавництва України часто започатковують цілі серії А., розраховані на тривалу часову перспективу. Так, у видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА виходить масштабна й фундаментальна серія «Українська поетична антологія», що містить добірки вибраних творів Ліни Костенко, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Стуса та інших видатних авторів. У цій серії також вийшла монументальна книга «Антологія української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана» обсягом понад 2 тис. сторінок. «Видавництво Старого Лева» випускає А. сучасної актуальної прози, есеїстики, воєнної лірики, міської містики, зокрема «4.5.0. Антологія воєнної літератури». Тематичні А., що містять збірки різних жанрів, серед яких, зокрема, бестселери української фантастики («Змієві вали»), поетичні збірки та добірки прози репрезентує видавництво Віват (Vivat). Серія «Дивоовид» видавництва «Навчальна книга – Богдан» охоплює визначні твори української та світової літератури, тематичні поетичні А. У 2022 році на онлайн-платформі Міжнародної літературної корпорації «Meridian Chernowitz» вийшла онлайн-А. «Воєнний стан», авторами якої є відомі сучасні українські письменники. Випуск А. практикують у своїй діяльності не лише видавництва, а й різні організації: бібліотеки, музеї, наукові установи, зокрема, «Василь Стефаник в європейській пресі 1899–1936 рр.» (2021, Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника), «Антологія текстів з реформування освіти в Україні: програми, концепції, проекти (1991–2017)» (2019, Державна науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського), «#Голоси. Антологія військових письменників» (2023, Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука, упорядниця – директорка бібліотеки Т. Пилипець), що містить прозові та поетичні тексти, а також роздуми тридцяти учасників започаткованого бібліотекою Всеукраїнського форуму військових письменників (2022–2023), альбом у 2-х т. «Мистецька антологія Харківщини: історія, традиції, сучасність: велика колекція» (2018, Харківський художній музей) та ін. А. широко використовують у бібліотечній практиці, зокрема в підготовці різноманітних тематичних заходів: виставок та оглядів, літературних вечорів та клубів шанувальників книги, що охоплюють широкий спектр тем і жанрів й залучають читачів із різними смаками. А. часто стають основою для сценаріїв масових заходів, обговорень у клубах за інтересами та читацьких диспутів. Освітянські бібліотеки використовують А. для забезпечення здобувачів освіти творами, які вивчають за освітніми програмами, надають можливість ознайомити читачів із творчістю багатьох авторів без необхідності видавати окремо кожну книгу. Бібліотечні фахівці використовують А. також як довідкові джерела, які допомагають швидко знайти потрібні тексти та зберегти час на виконання довідок. Жанр А. є предметом досліджень літературознавців, з-поміж яких О. Галета, Р. Мельників, Т. Карабович та ін. Вивчення та розкриття А., зокрема засобами бібліографії, має важливе значення для збереження культурної спадщини.
Джерела
ДСТУ 3017 : 2015. Видання. Основні види. Терміни та визначення. Київ : Держспоживстандарт України, 2016. – 42 с. Нові видання України: бібліотечний бібліографічний покажчик книг та брошур. – Київ : Кн. палата України, 1996–2008. Антологія // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. – Чернівці : Золоті литаври, 2001. – С. 34. Галета О. Українські літературні антології: історія чи пам’ять? / Олена Галета // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. – Рівне : Перспектива, 2005. – Вип. XIV. – С. 155–163. Якимович Б. Книжка, що випередила свій час: антологія «Акорди» // Іван Франко – видавець: книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Якимович. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – С. 327–366. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – Київ : ВЦ «Академія», 2007. – С. 51. На вістрі курсора : антологія інтернет-поезії : зб. віршів. – Київ : Ред. журн. «Дніпро», 2010. – 231 с. Галета О. І. Апологія стилю: «Розстріляне Відродження» Юрія Лавріненка // Наук. записки Нац. ун-ту «Острозька акад.».– Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». – 2013. – Вип. 21. – С. 61–70. Галета О. І. Від антології до онтології: антологія як спосіб репрезентації української літератури кінця ХІХ – початку ХХІ столітті. – Київ : Смолоскип, 2015. – 640 с. Luey Beth. Multiauthor Books and Antologies // Handbook for Academic Authors. – 2nd ed. – Cambridge University Press, 1994. – P. 105–121. Schmidt Y/ Fiktive Anthologien in der bulgarischen Literatur der Post/Moderne: Kreation des Kanons als Kunst : Beschreibung des Vorhabens [manuscript]. – Berlin, 2014. – 20 S. ______________________
Онлайн-антологія «Воєнний стан» // Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ : [сайт] Ренн О. Тенденції видання сучасних антологій в Україні // Книгобачення : укр. видавничий портал / Свято Р. Поезія не вроздріб, або Сенс антологій / Роксоляна Свято // Літакцент. –10 червня 2011. Що таке антології та чому вони важливі в літературі
Зображення
|
||